“Спорт потрібен не тільки для медалей на Олімпіаді, а й для збереження здорової нації”: інтерв’ю з Малхазом Папіашвілі

Сьогодні ми говоримо з Малхазом Папіашвілі – президентом Асоціації спортивної боротьби Київської області. Це людина, яка втілила свою пристрасть до спорту в значимий внесок у його розвиток в Україні. Від раннього зайняття боротьбою у Грузії до лідерства в спортивних асоціаціях України, його життєвий шлях – це історія пристрасті, відданості та натхнення для багатьох.

Нещодавно ви очолили Федерацію спортивної боротьби Київської області. Як ви опинились на цій посаді?

Я, звичайно, не видатний спортсмен, у мене бізнес – рітейл та правові послуги. Проте життя склалось так, що боротьба для мене стала головною історією в житті, після сім’ї.

Чому саме боротьба?

Чому саме боротьба? Спортивна боротьба – це поширений вид спорту. Він активно розвивався в радянські часи. Відповідно, на пост-радянському просторі було багато секцій боротьби – тому початково це був просто один з доступних варіантів, де я вирішив спробувати себе.

Боротьбою я почав займатися ще в ранньому дитинстві, коли вся сім’я жила в Грузії.

У 2001 році ми переїхали в Україну, до Білої Церкви. Після переїзду почав шукати можливість продовжити займатися спортивною боротьбою, бо вже мав певні успіхи в цьому і не хотів зупинятися.

В новому місці моїм тренувальним залом стала школа “Богатир”. Мабуть, років 12-13 мені тоді було.

Там моїм тренером став Чудінов Михайло Миколайович. Дай Боже йому здоров’я.

Михайло Миколайович видатний тренер та наставник – він вміє знайти підхід до людини та закохати її в спорт. Завдяки ньому спортивна боротьба стала для мене справжнім захопленням. І не тільки боротьба – спорт став важливою частиною моєї душі завдяки цій людині.

Зараз Михайло Миколайович дуже радіє щоразу, як ми бачимося. Пишається, що його вихованець став головою обласної спортивної асоціації. А мені дуже приємно ділитися з ним результатами своєї діяльності – так і дружимо.

На сьогодні Вас знають не як спортсмена, а як людину, що спортсменам допомагає. Розкажіть, як Ви змінили “амплуа” і чому це взагалі відбулося?

“Зміна амплуа”, як ви сказали, почалася в 2015 році – тоді в мене з’явилася фінансова можливість якось допомагати рідній секції, а потім й іншим спортивним залам.

Конкретної причини, чому я почав цим займатися, не було – просто приємно, просто приносить задоволення те, що можеш зробити щось хороше. Для мене й зараз це справа, яка приносить задоволення та навіть просто морально підтримує.

Приходиш в спортзал, де тебе зустрічають життєрадісні маленькі вихованці – там всі з тобою вітаються, всі раді тебе бачити. Діти підбігають, тиснуть тобі руку, натхненно розповідають про свої тренування та показують, наскільки крутими вони вже стали – це дуже надихає, дуже мотивує.

Я як до якоїсь з наших секцій в гості зайду – потім наче цілий день літаю, а не ходжу по землі. Тому й займаюся цією справою – мені це подобається.

Десь у 2016-2017 році мені почали пропонувати стати головою Федерації вільної боротьби Білої Церкви. Тобто просто тренери місцевих секцій вже прямо почали казати, що мені варто це зробити – стати головою Федерації та офіційно взяти все в свої руки. Вони вірили, що я зможу подбати про місцеві секції, і я вдячний їм за цю довіру.

Тож спочатку Ви очолили спортивне об’єднання рідного міста? До того як стати головою Асоціації спортивної боротьби Київської області?

Так. Все відбувалося поступово. Спочатку я ще сумнівався, не погоджувався, але десь в 2018 чи 2019 році мене вже нарешті “дотисли”. Тоді я погодився і став головою Білоцерківської міської Федерації вільної боротьби.

На той момент я відверто вважав, що ніякі офіційні посади мені не потрібні, а може й навіть заважатимуть – все-таки допомагаю не заради регалій чи ще чогось.

Зараз маю іншу думку. Не просто допомагати, а бути гідним представляти інших людей – велика честь та відповідальність. Це, мабуть, єдине в моїх стосунках зі спортом, що я роблю не тому що мені це подобається, а тому що маю це робити – тому що так буде правильно.

Чим Ви займалися як голова Білоцерківської федерації?

Спочатку – тими ж справами, якими й раніше – підтримкою тренерів, фінансуванням ремонтів спортзалів та спортивних змагань тощо. Але поступово перейшли на більш системний рівень та стали працювати ще активніше.

Наприклад, ми почали формувати призові фонди для переможців змагань. Сформували фонд для виплат стипендій спортивним талантам – у нас їх таких два десятки, хто отримує стипендії.

Четверо вихованців отримали від нас гранти на оплату навчання в університеті – їм Білоцерківська міська Федерація вільної боротьби оплачує навчання.

Минулого року сформували призовий фонд на Відкритий чемпіонат України – 450 тисяч гривень для призерів та їхніх тренерів.

Це все я фінансую з особистих коштів, а також підтримку надають друзі, колеги та небайдужі, хто може. Таким чином всі разом акумулювали ресурс і спрямовували його на добрі справи.

Приємно те, що ми стали прикладом для інших подібних об’єднань в Україні – після цього інші ентузіасти теж почали формувати призові фонди для змагань.

Також ми ремонтуємо та навіть будуємо спортивні зали, якщо звертається якийсь тренер. Ми допомагаємо та створюємо умови для тих, хто горить своєю справою, і прагне навчати дітей.

Тренерське діло – це тяжка праця, яка потребує зусиль, терпіння та часу. Принаймні років 10-15 треба пропрацювати тренером, щоб отримати якісь плоди від своєї роботи.

У мене були ситуації, коли я звертався до тренерів, і казав, що готовий відремонтувати або навіть побудувати з нуля спортзал власним коштом, щоб дати можливість тренувати дітей, навчати їх.

На сьогодні вже є 5 повністю нових спортзалів, що були побудовані на звернення таких тренерів-ентузіастів. Ось-ось і буде готовий шостий.

Тож так і працювали. І подібним чином продовжуємо працювати зараз.

Ваша робота в Асоціації спортивної боротьби Київської області відрізняється від того, чим ви займалися на рівні рідного міста? Якщо так, то чим?

Моя робота не обмежувалася рідним містом – ми працювали в громаді, в навколишніх селах. Щоб якомога більше тренерів мали підтримку, і якомога більше дітей мали можливість займатися спортом, розвиватися та рости здоровими.

Коли ми відновили роботу Федерації в 2022 році, коли стабілізувалася ситуація і на Київщині стало безпечно – у нас почав стрімко зростати тренерський склад і кількість вихованців.

Навесні 2023-го в нас було вже 3 десятки тренерів та понад 600 вихованців на наших секціях.

Всеукраїнська Федерація боротьби коли побачила, скільки роботи в нас зроблено – я отримав пропозицію очолити Асоціацію спортивної боротьби Київської області.

На той момент я розумів, що надходження такої пропозиції – це просто питання часу, тож вже мав певні плани та ідеї для всієї області.

Тож моя поточна робота водночас і відрізняється, і не відрізняється від того, що було раніше. Просто це новий етап – ще вищий рівень, ще більші масштаби.

Ви зазначили, що вже мали певні плани на поточний час. Розкажіть про них детальніше.

Так. Як вже казав, я розумів, що пропозиція очолити область може надійти, і тому шукав ідеї, а найкращі з них перетворювалися у плани. Зараз ці плани вже поступово втілюються в життя.

Одна з ключових ідей – створення Дитячої ліги. Тим самим ми зможемо підсилити конкуренцію між клубами, на 2024 рік ми вже запланували її тестове проведення.

Також, одна з ідей – це об’єднання зусиль 50 найбільших та найактивніших секцій області. Таким чином, допомагаючи одне одному, підтримуючи одне одного, вони зможуть швидше розвиватися.

Ще одна ідея – це створення обласного веб-сайту, присвяченого спортивній боротьбі.

З одного боку, це буде ресурс, що стимулюватиме популяризацію спортивної боротьби, зібравши в одному місці всю необхідну інформацію.

З іншого боку, сайт матиме дуже конкретну практичну користь – він стане мережею, що об’єднує всі секції в області. Ми плануємо встановити камери у спортивних залах, щоб батьки могли заходити на сайт і дивитися, як тренуються їх діти.

Крім того, на сайті будуть проводитися трансляції змагань – так само, як зараз транслюють бокс, UFC чи інші “більш розрекламовані” види спорту.

Власне, реалізація лише цих двох ідей вже стане потужною підтримкою для спортивної боротьби в Київській області. А є й інші глобальні ідеї, і є просто ініціативи, які “обов’язково мають бути” – це, наприклад, про забезпечення секцій засобами енергонезалежності, щоб вони могли працювати навіть під час блекаутів.

Цим ми займаємося вже більше місяця і просто зараз також.

Чи не задумувалися Ви про те, щоб почати підтримувати інші види спорту?

Насправді інколи думаю про це, але маю розуміння, що спрямувати зусилля “на все одразу” – це шлях до відсутності результатів. Тому що допомога дійсно потрібна всюди, потрібні мільярди та навіть десятки мільярдів гривень, щоб ситуація всюди була хоча б просто нормальною.

Це питання державного рівня. І важливо розуміти, що держава виділяє кошти на такі потреби не тільки заради того, щоб “Україна завоювала медаль на Олімпіаді чи інших на змаганнях”, а щоб молодь всієї країни мала гідні умови для свого розвитку та укріплення здоров’я, для збереження генофонду Української нації! Тим більше, що країна несе такі величезні втрати: починаючи з Голодомору і по сьогодні.

Спортивні здобутки та медалі на міжнародних змаганнях – це важливо, але якщо ставити їх на перше місце, то з часом кількість медалей буде лише зменшуватися. Тому що менше молодих людей отримуватимуть шанс розкрити свій потенціал та засяяти новою зіркою на спортивному небосхилі.

Якщо витратити життя на гонитву за метеликами – з часом вони всі полетять геть. Якщо все життя будувати свій квітучий сад – до нього постійно будуть злітатися нові й нові метелики.

Не знаю, чия це мудрість, але це точно про всі справи у житті – не лише про спорт.

Так з багатьма справами в цьому житті…

Спорт – це дійсно питання державного рівня, але хіба це доречно під час повномасштабної війни?

Безумовно, максимум зусиль зараз має спрямовуватися на фронт. Тому що якби на ЗСУ – вже давно не було б України.

Водночас треба залишати якусь частину ресурсу на підтримку життєдіяльності країни, щоб не позбавити самих себе майбутнього, за яке сьогодні героїчно б’ються наші військові.

Спорт – це про майбутнє. Незалежно від того, який саме це спорт. Це про фізично та ментально здорове суспільство, яке може захищати Україну та будувати її завтрашній день.